1. «К вопросу о происхождении мотыльков»
Если утром, днём, в обед,
вечером и ночью
слышишь:
— Сударь, вы говно! —
это не значит, что ты — плохой поэт.
Это значит, что ты поэт — не очень.
Это не значит, что смысла в твоих стихах нет
совсем
нет —
это значит, смысл в письменах Внутренней Монголии есть,
но не совсем.
Может, не расставил точки,
где-то не поставил точку,
пропустил запятые,
наплевал на орфографию, стиль
и уставы зорких людей:
ведь это им — чрезвычайно важно,
и поэтому исправят сами —
пусть всё
исправляют сами.
За дело, внимательный мой друг! —
копаться в выгребных ямах:
там точно можно отыскать бриллианты,
а кто-то даже найдёт останки врага.
Найдёт останки врага,
упьётся радостью
и проболтает свою правду:
«Безысходность, дрянность, бренность, тлен».
Сядет на песок
в расслабляющую позу,
всё поймёт и скажет:
— Безысходность, дрянность, бренность, тлен.
Вперёд, мой друг,
растворяться в выгребных ямах,
как зодчие идеализма:
и вот мы грязные опять.
Опять:
прожорливые лампочки и папиросы, кофий,
ЛЮБИТЬСМЕРТЬЖЕНЩИНЫ:
кого-то защищать,
сосочками биясь о стёкла,
обороняться.
Абажуры, пледы,
табак, разговоры о тлене —
ребенок не поймёт
тех грустных лиц и страшных слов,
вытащит из мусора
локоть мертвеца,
взмахнёт волшебной косточкой
и заколдует взрослых всех:
— Безысходность! Дрянность! Бренность! Тлен!
Любить! Смерть! Женщины!
И пойдёт
кого-то защищать,
помпончиком тряся самозабвенно, —
обороняться.
Осенью, весной — да в любое время года! —
пророчить квантовую недо-
и неопределенность,
идеи защищать
и прятать смысл от более других людей;
гладиться ресницами о стёкла;
обороняться —
давай, мой друг,
обороняйся!
Заранее сваренный,
заранее молотый,
заранее обжарен,
заранее собран,
загодя
пережёванный Гайей
кофе твой.
2. «Хто»
Хто
пагаджаецца
з сыстэмай,
хто
яе трывае?
Мы,
мы,
мы —
радыёактыўнае
быдла:
вымя,
хвост
і два языкі, —
Мы,
мы,
мы,
му,
му,
му-у-у-у…
3. «Жыхары Юпітэра»
Жыхары Юпітэра
перадаюць вітаньне вам,
нехеровенька каштоўныя мае!
Вэнэрыянкі, Марсіяне —
госьці гэтае Зямлі.
Як маемся? здароўе як?
з надвор’ем у вас што?
На Юпітэры цяпер
два мільёны вашых атмасфэр —
і нічога, жывуць,
і мне працы няма.
А вы ’шчэ дохнеце тут
пад жахліва страшным ціскам
абставінаў, грамадзкасьці,
чысьцюткай эканомікі,
гразюткае палітыкі,
турботаў, клопату, сумленьня,
шызафрэніі, творчасьці?
Добра, мілыя мае, добра:
я навучу вас,
як прыгатаваць
талерку супу
з грыбоў-галюцынагенаў,
каб адвесьці позірк
ад ліхтароў лякаматыву сьмерці,
болей каб не адчуваць
холаду
паліраваных чыгуначных рэек
і голачак
пад скурай ацёклых ляжак.
Толькі гуляйце, толькі гуляйце, толькі гуляйце!
Добра, самотныя мае, добра:
я навучу вас,
як разабрацца па парах,
моўчкі трапятаць
і не адрывацца
ад зрэнак суседа;
хлопчыкаў навучу, як
затыкаць суседу вушы языком,
і кожную пару навучу
будаваць утульны цёплы кокан
са слыхавымі дзіркамі —
для мяне,
і для зорак.
Толькі гуляйце, толькі гуляйце, толькі гуляйце!
Добра, добра —
я навучу разважаць вас так:
«Я падарую хлопцу майстарскі… букет,
а ён мне — фантастычны мініплінтус!»
Я буду казытаць вам пяты —
вы называеце гэта адрэналінам, —
толькі гуляйце, толькі гуляйце!
Губляйце ж розум,
хавайцеся за бога —
толькі гуляйце, толькі гуляйце —
зірніце на мяне,
падыміце падбародзьдзе —
я кажу вам,
падыміце падбародзьдзе! —
паглядзіце на дошку —
і дайце
мне
злы бой!
А вы так міла паддаяцеся мне,
быццам едзеце роварам, а пад нагамі — пуста,
быццам ня вам потым гніць у труне,
быццам ня вы будзеце таньчыць у крэматорыі:
апускаеце позірк,
адводзіце вочы,
хаваеце жаночын,
прыкрываеце старых —
вы баіцеся майго носу.
Лю́быя мае,
я ня ведаю, дакуль
тут будзе сьмярдзець,
я ня ведаю, колькі
стрывае Зямля;
харошыя мае,
я стараюся, але ня ведаю,
колькі змагу цярпець.
Дзякуй!
Вашая…
Вашая — — —
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1