а скільки ж у ньому прозріння! твій голос — моє божевілля
і я віддала би усе щоб щодня сходити з розуму (бо ж то фігня) нащо той розум, коли мені ти на вухо шепочеш пестливі листи. нащо той розум, коли у мені стерлося все : люди/спогади/дні лиш залишилась одна чортівня. голос твій. параноя моя.
твій голос. останнє що чую. перше що чую. коли прокидаюсь/ вдягаюсь/мандрую коли розмовляю з якимись придурками, коли понеділки мішаю з вівторками. врешті решт зиму із літом мішаю. і чую тебе коли засинаю.
і чую тебе навіть посеред тиші і чую тебе в ненаписаних віршах і чую тебе у простих незнайомцях і навіть в давно забутих коханцях
твій голос звісно ж мене убиває. але чи без нього була б я? хто знає.
хто знає що було б якби в мені ти не взрів би ні чого не зміг би знайти ніскілечки щастя ніскілечки сонця не бачив би волі й рудого волосся
хто знає що було б можливо й нічого можливо я би не вірила в слово можливо нічого про душу не знала б можливо б щоночі тебе не чекала б можливо у мене б скінчилися сили. та скоріше всього я би просто не жила.
я просто померла б від того що ти не дав мені голосу свого знайти.
тому хай твій голос завжди мені сниться нехай йому зводять молитви черниці бо це вже повік у моєму житті: твій голос в мені. твій голос в мені.