і ти сама вже так до спазму самоти звикаєш поки та не б'є тобі у груди і скільки ти вже днів не можеш перейти від того що не буде
і скільки ти не ти. і скільки ти вже страх і скільки у тобі залишилось печалі він доторкав тебе. він мав від тебе знак а ніч така скупа. не вичавиш ні грама із неї щоб піти із спогадом в руках.
ти бачиш він впіймав і дихає навскіс і вже тепер уся ти в нього на плечах тримаєш його лють цілуєш його хіть а він такий простий що ледве не зачах допоки був один
а ти для нього злість а ти для нього ніц та скільки ж у думках притримано від себе ти бачиш він мовчить а ти не маєш сліз щоб виплакати зміст який застряг між ребер і серце мов плавник і серце немов хвіст таке чуже. та треба тобі уже іти
і ти сама вже так до спазму самоти звикаєш і вже та не вилізає з тебе бо скільки ти вже днів не можеш перейти від того що не треба у собі берегти у собі чи для себе.