Свобода тримається на трьох китах: ринок, демократія, і кулі в животах. Іноді просто на кулях в животі. Зараз розповім як це буває в житті.
Герої епопеї, два бердичівські євреї, креативили в Голандії фінансові ідеї: береш кредит, купуєш аудит, і хай доводять, хто з вас бандит. Ділились по совісті, наче брати, є куди рости, коли рубаєш хвости. Чесна праця, нескорена нація, вас вітає українська еміграція.
+
Свобода відкрита своїм і чужим. Тим більше – в Україні міняється режим. Можна навіть пропхати закон – чувак в мінюсті з поганаловом Флакон: має знайомих серед опозиції, свій серед міліції та органів юстиції. Всидів у кріслі, не двинув коні. На якомусь фото обіймає Берлусконі. Стаєш під крило. Вкладаєш бабло. І робиш вигляд, що тебе тут не було.
+
Ось компаньйони сидять за столом. Кавказька кухня в ресторані «Шалом». Повар-торчок, розстріляний бачок, і смак дитинства – водка «Горбачов».
Зорі висять, наче псячі серця. Окремо – зорі Бога-сина, окремо – Бога-отця.
«В країні реформи, - говорить Флакон, - Потрібно бути останнім мудаком, щоб стояти збоку.
Я ось не стою». І давай накручувати долю свою. «Впіймають, можуть по повній впаять. Тому мені половину, і вам по двадцять п’ять. Головне – свободи ідеї засадничі. Підіймемо з колін ваш чортів Бердичів!»
Друзі слухали його як знавця, щоправда, не дослухали чомусь до кінця - спочатку накурили, потім щось наговорили, і всім рестораном їх довго мирили.
«Камон, мен, давай без імен. Що ти як артистка театру «Ромен»? Торгуєшся тут, як готельна проблядь. В нас у Бердичеві так бізнес не роблять».
+
Готують проплату. Проводять транш. За пару тижнів добили ганж. Знищили колекцію кріплених вин – чекають з батьківщини добрих новин. Минає квартал. З кредитом голяк. Один нарешті долає переляк: «Ходімо до ребе, розкажемо про себе, ребе скаже все, що нам треба».
+
І ребе каже: «Той, хто іде, той знає, що каміння насправді тверде. Свобода, мен, вона без меж. Ну, і з межею буває теж. Коротше – не хочете гнити в тюрмі, їдьте в Бердичів, розрулюйте самі».
+
Друзі прилітають в новий термінал, Проходять контроль, декларують нал, Знайома з банку бронює готель, бавить, як може, дорогих гостей: гриби на столі й кримські кораблі: вітає, так би мовити, на рідній землі.
Ось вони вмикають готельне тіві – а там репортери по лікті в крові, і якийсь сержант із геройським таблом, застосовує лом у боротьбі зі злом. І диктор коментує мінтовські понти, й намагається щось в цих кишках знайти - показує машину з мінюстівським босом і печального Флакона з паленим баблосом.
+
Один із друзів говорить на це: «Головне – завжди зберігати лице. Тут хоч куди, далеко не ходи, ця країна, мен, має дві біди - мудаки, адвокати і другі неадеквати: люди, що завжди вміють здивувати. Я, звісно, син трудового народу. Але ну його на фіг. Я вибираю свободу. Валимо, доки не взяли за хабар. Я винесу тьолку, ти платиш за бар».
І коли Флакон здає їх телефон, вони говорять стосовно усіх цих реформ: «Камон, мен, давай без імен. Що ти устроїв тут оперу «Кармен»? Давай, босяк, це по ходу твій косяк. Без потреби після себе залишати висяк.
Давай, ліміта, в тебе шанс – один зі ста. Пересидиш на Анталії різдвяні свята. Бабки можете лишити собі. Успіху вам в суспільній боротьбі».
+
А ребе, вислухавши їх, сказав: «Кожен порт і кожен вокзал, кожне шосе, що лежить між полями, так само поєднує, як і розділяє. Головне – це свобода як моральний закон. І взагалі – як можна працювати з таким мудаком?
То ж у чому, питається, загадка ця? Загадка виключно у волі творця. І коли ми співаємо свої псалми, він дивиться на н