А однак були між собою такі подібні, З цілим нашим убозтвом пенісів та вагін. З серцем, що міцно билось у страхові та блаженстві, І надією, надією, надією. А однак були між собою такі подібні, Що ліниві дракони, котрі тяглися повітрям, Мусили вважати нас братами і сестрами, Що граються погідно в сонячному саду, Лише ми про те не знали, Замкнені кожен у своїй шкірі, роз’єднані, І не в саду, на гіркій землі. А однак були між собою такі подібні, Хоча кожне стебло трави мало свою долю, Кожен горобець на подвір’ї, кожна польова миша. І немовля, котре назвуть може Яном, може Терезою, Народилося на довге щастя, або на ганьбу і страждання Лише єдиний раз, аж до кінця світу.