З чого все почалося? Вона заговорила про мужність і зброю. В неї навіть не голос – в неї багатоголосся. Коли вона говорила, мені взагалі здалося, що вона розмовляє сама з собою. Вона так складала літери й звуки, що кожне слово при цьому спалахувало й мерехтіло, і навіть коли говорила про ефірні сполуки, здавалося, що переказує Христові муки, співаючи там, де було зовсім незрозуміло. І як вона хотіла мені пояснити – що в кожному з нас є невід’ємна відвага, що історія – це лише мертві міста й могильні плити, що майбутнє – це чорна земля й червоні метеорити, що любов – це вправи для дихання, які виснажують, ніби спрага. А тому потрібно змагатися за можливість разом засинати, потрібно ламати ворожі шеренги за можливість кохати, лишати разом із нею балкони й нічні кімнати, ранити шкіру долонь об залізні канати, цінуючи вдячність і не рахуючи втрати. І навіть в її неправді була своя міра. Її чекали попереду радість і вірність, кров, запечена на рукаві мундира. Що тримає птахів угорі? Очевидно, віра. Що тримає рибу в ріці? Очевидно, ніжність.