Я працюю на заводі Шевченка. Ми фігачимо різні прибори для Іраку та Лівії. У мене тато з Донбасу і мама чеченка – такий собі інтернаціонал по маминій лінії.
Але ось уже два роки я не бачу зарплати, так ніби мене тримають за останнього лошару. І тому хочеться звернутися до органів влади: Ребята, нє, ну шо я, горбатий – працювати на шару?
Я знаю нашого губернатора, він нормальний парень – любить в гольф і плаває в ополонці. Єдина біда – що він постійно парить про вихід із ситуації та інвесторів-японців,
втирає щось радісно про стабільність та перспективу, про банківські кредити й справедливі податки. І тому хочеться звернутися від імені трудового колективу: Міша, шо за гон? Міша, де бабки?