П’ять років я жив у цьому спальному районі. П’ять тисяч мирян тут зранку моляться Мамоні. П’ють кров Господню, зазирають у безодню, годують драконів на державному кордоні.
Господь був поруч, він заходив у гості. Ми трапили із ним на безлюдний острів. Він мав при собі чотири томи «Капіталу», я – рибні консерви і гральні кості.
Але Господь мені сказав: «Для чого консерви? Головне, – сказав Господь, – наші внутрішні резерви». За тиждень він був винен мені свої талони і плюс десятину з кожної церкви.
Він казав: «Усе, що втратив, ще можливо відіграти. Ми не можемо впливати на здобутки і втрати. Удача – це вбивця, що ламає нам суглоби. Плюс заряджені для нас ігрові автомати.
Спробуй заховатися від власної удачі. Всі кола пекла однаково гарячі. Не так важливо, хто сидить в радіорубці. Головне – які ти сам вибираєш передачі.
Самотність – пора для несподіваних рішень. Вернусь живим додому – питиму тиждень. Злий і живучий битимусь в падучій, сидітиму в темряві й лякатимусь тиші.
Повернемось додому, до мирної праці. Найгіршу судому лікують медитації. Наше минуле – це кохання й хвороби. Життя цінує юних і хоробрих.
Ніхто нікого не чекає і не кличе. Наше майбутнє – безтурботне і вбивче. Наша любов – листя звіробою. Найбільша спокуса – залишитися собою.