З міста зникає закон і свобода, зникає право, зникає справедливість, для кожного ображеного добра нагода забути про праведність, забути про сміливість. Вигоріле небо осідає на лиця. Сонце завмирає між двома полюсами. Але що ти зробиш із тим, хто не боїться? Майбутнє залишається за вуличними псами.
Біси зривають свої голоси. З темних дворів виходять вуличні пси. На запах болю, на смак алкоголю, на місячний блиск металевої коси. Люті пси, нарвані пси. Нам випало з тобою жити в підлі часи. Давай, повторюй: це моя територія. Неси чорні знамена, неси.
Вони виростали на покинутих подвір’ях й отримували шрами у процесі виховання. Ти дихав із ними переплавленим повітрям, нікому не говорячи про їхнє існування. Ти знав їхні рухи, ти бачив їхні тіні, ти чув їхній подих за високою стіною. Сонце над ними захлиналося в промінні, й життя для них починалося війною.
Псів наповнює нескореність і радість. Бачити чужого – особлива насолода. Пізно розходитись і пізно боятись – за їхні шкури вже готова нагорода. Диявол намагається їх кинути за грати, в диявола для них лишилось небо свинцеве. Є речі, які у нас нікому не забрати: мені є за що битися, я сам за себе.