Нас звели у цих містах, у цій невидимій країні. Пізнавай її тепер у кожнім сні і в кожній рані. Час випалює найкращих у своєму поколінні. Це зриваються серця, немов ракети в океані.
Як тепер тобі іти і як триматися любові? Як приховувати біль і як заходити у хвилі? Шрами в тебе на зап'ясті, як орнаменти гербові. Світла золотий пісок ховається в твоєму тілі.
Сни годуються з руки, довірливі, неначе діти. Ніч підходить під міста і листя відчуває трепет. Ця країна не боїться зважитись і говорити. Вчи її нічні слова, слухайся в цей тривожний шепіт.
Вчи її зимовий грунт, і вчи її осінню тишу, вчи її легкі шляхи й важкі зимові узбережжя. Я ніколи не візьму і я ніколи не залишу жодної з її зірок, з яких складається безмежжя.
Стигнуть ріки і дерева, і зима стає на чати. Дихання твоїх легень змонтоване із неба й сталі. Десять тисяч твоїх слів, щоб говорити і мовчати. Голос із твого мовчання виростає, виростає.