Приворожи мене, приворожи, Кохана земле – материнське диво. Незвіданим мене приворожи, Прикуй ланцем чаклунським до душі Свою красу святу й сором’язливу. Тебе зректися – найстрашніший гріх. Без роду жити в світі не годиться. Хай роси прикиплять до босих ніг. Зрони гарячу краплю чар своїх В ковток води з батьківської криниці. Щоб не зманив мене далекий світ, Щоб не пішла я довгими стежками, А ті стежки, якими стільки літ Проходили і батько мій, і дід, Не поросли травою й будяками. Щоб я не здобула багатий дім Там, де твоє ім’я – порожнє слово, Щоб не жила безбідно в домі тім, Та не дай, Боже, щоб він став моїм, Забувши материнську колискову. Приворожи мене в травневім сні, Коли від свого буйноквіття п’яна Вирує вишня в білому вогні. Хай сили й віри в тебе дасть мені Та ворожба первісна та незнана. Земля мені відмовила: \"Дарма! Про це не варто навіть і благати. Такого зілля дивного нема. Дитино люба, ти збагни сама, Хіба ж своїх дітей чарує мати?!\"
Гуру Песен