Я зараз сяду в своє крісло Дістану олівець, листок І вип`ю океан думок Над головою що повисли. Малюю коло- голова, Метеликом що прибула На плечі мої, мов на цвіт. Тендітний, лагідний політ. Веду до боку я пером І наче дивом, наче сном З`являються твої уста, Така вишнева смакота Із нотами п`янкого пива Я відволікся. Ти красиво Очима вздовж морів несеш Я намалюю їх, та все ж Аж поки в світі буде небо, Не знайдуть зорь тепліших тебе Той, ніс, що ним мене вдихаєш, Той голос, котрим ти співаєш Про нове сонце і світи. Люблю, коли говориш ти. Я намалюю поле жита Та ляжу там серед колосся. Тече між пальців, як крізь сито Твій водопад- твоє волосся. Я намалюю тобі сміх І щастя, радість, трішки суму, Аби в найкращому костюмі Тобі пісень співати міг. Писатиму, щоб олівець Зітерся вкрай. Тоді кінець Листу настане і твій дух Я коло серця покладу. А коли раптом помилюсь, Рукою дьоргну, чи зіб`юсь- Не буде, ані трохи болю: Тепер любитиму такою.