Чи ти чуєш, зажурена мати, як на тебе кують кайдани...
— Чи ж чуєш, зажурена мати, Як на тебе кують кайдани Не твої вороги-супостати, А твої самолюбні сини! — Чую, чую залізні удари Там, де розбрату горно горить, Де проходять сини в яничари Через влади й хвальби ненасить. — Чи ти знаєш, зажурена нене, Що не страшно ворожих закуть, А страшне те залізо сталене, Що сини тебе в нього заб’ють! — Знаю, знаю, та вже не боюся, Що розпнуть вони матір сліпма, Я по них на хресті помолюся, Бо нема в мене інших, нема!