А все-таки я Вас любила, любила, любила! І це не минає - хіба осідає на дно... Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила - І душу, як білий обрус, просочило щемливе вино! Ви колір дали моїм мислям, а образам тіло, Зоставшись - лиш шумом, як море у мушлі в ушу... А як там насправді було - то яке кому, Господи, діло! Важливо - як буде. А буде - як я напишу.