Вже в котрий рік у неволі важкій За те, що боронив я свій рідний дім, За те, що не зламавсь, за те, що не впав, І рідну неньку за хліб не продав…
Ось, я чую серця стук – Це кати по мене йдуть… Боже, сили дай мені, Щоб не здав братів своїх! Я ж на смерть присягся їм Боронити рідний дім. Пам’ятатиму про це – Не зламати вам мене!
В моїм серці лиш одна надія, Що вернусь додому, у свою країну, Де війни не буде і не буде лиха, Де вітри шепочуть рідну пісню тихо,тихо…
На вікнах грати і стіни сирі, А мої руки закуті в кайдани. Немає шансів залишитись живим… Але палає в серці полум’я війни!
Ось, я чую дзвін ключів І ворожий клятий спів - Це кати по мене йдуть, І скоріш за все уб’ють… Але волі ти не вб’єш! Не спалиш і не взірвеш! А ідея житиме І ніколи не помре!
В моїм серці лиш одна надія, Що вернусь додому, у свою країну, Де війни не буде і не буде лиха, Де вітри шепочуть рідну пісню тихо,тихо…
В моїм серці була лиш одна надія, Що вернусь додому, і побачу сина, Свою рідну мати, і сестру, і брата, А отримав тільки кулю з автомата…