Крилами пташиними в хмари линем ми. Осінню даровані нам вони були. І поки щасливі ми, крила пурхотять, з ними не розлучимось, їх в нас не одберуть.
Там, де вранці ангели гуляють по росі, ходимо окрилені небом босоніж. Хоч кусає холодом свіжість неземна, та не знають спокою кусані уста.
Сонце разом з нами лягає і встає, гріє ніжним дотиком і як любов пече. Місяць срібним човником вестиме між зірок. Ми нічкою-котиком згорнемося в клубок.
Крилами пташиними небо розсічем, ще трішки погуляємо, а потім утечем. Бо нам не треба ангелів, ні їхньої роси. Ми, на землі кохаючи, злітаєм вище всіх.