Не спиш, мій синочку. А ніч, мов картинка, в саду... Про що ти сумуєш, якими мандруєш світами? Кого все рятуєш? Чому ти не слухаєш мами, Коли моє серце так гостро віщує біду!..
Не спиш, мій синочку. А хлопці поснули давно, Хоч ти так просив, щоб самого тебе не кидали. Хтось каже крізь сон, що з води вийшло добре вино, І скиглить всю ніч за кущем те дівча із Маґдали.
О так, пречудове вино ти зробив із води! – Та нині воно стало кров`ю твоєю, месіє! Доба не мине, третій півень іще не пропіє, Як тричі найперший твій учень зіб`ється з ходи!
Чого ж ти навчив їх? Що далі вони понесуть – Чужі в цьому світі, зіщулені привиди часу... За кого ти вип`єш оту нелюдську свою чашу, Для кого назавше закреслиш людську свою суть?!.
Не спиш, мій синочку... Я в думу твою не ввійду – Ти виріс, ти вище твоєї печальної мами. Лиш серце моє за тобою блукає світами Крізь ніч, що, мов казка, стоїть в Ґетсиманськім саду...