О, не рухайтесь, панно! Я не просто дивлюся на Вас — Я творю Ваш портрет із дрібних поцілунків олії. На моїм полотні завмирає скуйовджений час І побачить Вас Бог так, як я лиш Вас бачити вмію.
О, не рухайтесь, панно! Будьте там, на отому стільці; Він скрипить під котом — а під Вами принишк, наче миша, Тільки пензель зітха у моїй ледь тремтячій руці І, немов полотно, під мазками вгинається тиша.
І, немов полотно, на мольберти натягнутий час Не витримує ґрунту і фарбу життя не тримає, І вона обліта... Ну, а я бачу Вас, тільки Вас — І крім Вас в цьому світі для мене нікого немає!..
О, не рухайтесь, панно! Хай там світ розганя свій візок; В нього є що втрачати — ото ж хай, як вміє, втрачає. Ну, а я ще не кваплюсь покласти останній мазок І востаннє піднести Вам чашку осіннього чаю...
О, не рухайтесь, панно!.. А тим часом портрет ожива, Біла магія знаків народжує Ваше обличчя — І, забувши про все, я шепчу неймовірні слова, Ті, що Вам не посмів, — прошепчу полотну: воно ближче...
О, не рухайтесь, панно! Вже недовго, іще тільки раз Жовтий пензлик, мов песик, лизне намальовану мрію... На моїм полотні завмирає скуйовджений час І побачить Вас Бог так, як я лиш Вас бачити вмію. І побачить Вас Бог...