Холодними пальцями я знов торкнусь істини, Що вже давно застигла на твоїх вустах. І не треба питати дозволу, щоб проститися Я вже не скажу більше що тебе люблю.
Се було на початку травня, на початку квітня й березня. Все так швидко, гірко, марно і немов кольорова дисперсія. Не втопила весни своєї, Не просила тебе бути вдячним, Не благала забути все і Це \"пробач\" є багатозначним. У п'янкому вирію дурощів сліпа гордість і задрість чинні. Не потрібні кліше та пустощі, Бо єдина нахабна причина - це
Холодними пальцями я знов торкнусь істини, Що вже давно застигла на твоїх вустах. І не треба питати дозволу, щоб проститися Я вже не скажу більше що тебе люблю.
Трохи часу і після даремності, Я прошу вже не голосити, Про майбутні квитки нездійсненності, і на щастя накладене мито. Всі ми знаєм, що ,начебто, сильна І не соромно дивитися в очі. Не даруй моїй радості крила Але знаєш, все ж таки хочу.
Холодними пальцями я знов торкнусь істини, Що вже давно застигла на твоїх вустах. І не треба питати дозволу, щоб проститися Я вже не скажу більше що тебе люблю.
Коли кричиш: « не вертайся» - всього замало. Прошу мовчи і забудь мій номер телефону. Кожна хвилина була краща, бо я кохала, Хоч і не чула серенад твоїх я під балконом.
Але насправді всього було досить, Я вдачна долі за всі вивіхи і сльози. Давай прощатися, живімо ще , облиш, І наостанок, лиш…
Холодними пальцями я знов торкнусь істини, Що вже давно застигла на твоїх вустах. І не треба питати дозволу, щоб проститися Я вже не хочу більше, так не хочу я.