Ілюзією прожитих віків, Поетами написаних історій. В маленькім місті крізь полон дощів Навік зустрілись дві крилаті долі. Словами не можливо розказать, Як ті серця замріяно кохали. в таке не міг повірить навіть Бог. Вони ж під небом високо літали.
Таких історій дуже мало на землі, Вони кохали дуже сильно й до нестями. Їм дуже заздрили всі очі злі Та не зломать любові, яка жила віками. Дивився в її очі він, тонув, Для неї вж він був просто ідеалом Ніхто б тоді ніколи не збагнув, Що може все завершитись провалом.
Чи може Бог дивився не туди. Чи може замалий для них став світ. Не зміг він врятувати від біди Той ніжний і закоханий політ. Чому трапляється таке ніхто не знає. І виникло багато запитань. Її він досі пристрасно кохає, Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.
Навіщо все це? Як це зупинити? Нема причин. Їх не було, повір. Коли проходить день і наступає вечір Він наче вітер вилітав на двір. І дивиться у гору й тихо плаче, Шука на небі дві ясних зорі. Одна десь над Полтавою літає, А інша світиться у нього у дворі.
Він падав на коліна і благає, Щоб доля повернула ту любов. До крику, до жалю і до нестями Він хоче обійняти її знов. Сюжет простий: щоночі він благає Усе вернути і почати знов. І хай наступить день і знов засяє Їх спільний день, де починається любов
Иллюзией прожитых веков, Поэтами написанных историй. В маленьком месте сквозь плен дождей Навеки встретились две крылатые судьбы. Словами невозможно рассказать, Как те сердца замечтавшись любили. В такое не мог поверить даже Б-г. Они ж под небом высоко летали.
Таких историй очень мало на земле, Они любили очень сильно и до беспамятства. Им очень завидовали все злые глаза Но не сломать любви, которая жила веками. Смотрел в ее глаза, тонул, Для нее же он был просто идеалом. Никто бы тогда никогда не понял, Что может все закончиться провалом.
Или может Б-г смотрел не туда. Или может слишком маленьким для них стал мир. Не смог он спасти от беды Тот нежный и влюбленный полет. Почему случается такое, никто не знает. И возникло много вопросов. Ее он до сих пор страстно любит, Она же, почему-то, не хочет этой любви.
Зачем все это? Как это остановить? Нет причин. Их не было, поверь. Когда проходит день и наступает вечер Он как ветер вылетает во двор И смотрит вверх, и тихо плачет, Ищет на небе две ясные звезды Одна где-то над Полтавой летает, А другая светится у него во дворе.
Он падает на колени и умоляет, Чтоб судьба вернула ту любовь. До крика, до сожаления и до беспамятства Он хочет обнять ее снова. Сюжет простой: каждую ночь он умоляет Все воротить и начать снова. И пусть наступит день и снова засияет Их общий день, где начинается любовь.