Хіба можна чекати на поїзд, який розкидає вагони, Не довізши до пункту призначення? Хіба можна одній оббивати пороги церков І молитись за вашу любов і за рідкі побачення? І тримати ту свічку в руках, яка обпікає очі? І на осліп, на каблуках іти по дорозі неіснуючій? І збивати коліна, шукаючи правду у ваших слідах - У вчорашніх німих обіймах і його красномовних ногах, Якими топтався по грудях, які цілував. Він цілував мене в груди, а в серце плював... Хіба можна собі брехати і не гріти - палити душу ? Ні, я більше не мушу кохати. Я нікому нічого не мушу.