Який же раз вам сука серце вивертать на зовнi… Чому сумую за пустим і у душi не гордий?… Так прохолодно всерединi. Не зiгрiэ сотня, Бабки не грiють,вiдкривають новi горизонти… Немаэ понту нить як баба бiля мiкрофона, Палю я тексти за любOFF i не скажу нiкому, Про кого моя лiрика, кого не вистачаэ, I через кого я не сплю пишу поеми з чаем … Я знаю ти вже спиш напевно, або дивишся в небо, Чи хочеш бачити мене? Або забути проблему… Все якось важко, незрозумiло для тебе, Я друг тобi i просто ти cкучаеш усе время … Це – Вiртуальнiсть, не шли лести по нету, Серця у провiд не з`эднати – просто бути треба. Я буду поряд, лиш для тебе грiти наче промiнь, Лови мене у треках, а люби на вiдстанi долонi… Якщо ти схочеш, я лишусь, ось так, навiчно, Або назви це просто дощ, i все пiде у вiчнiсть… Ну не мовчи, друкуй слова холоднi на екранi… Нажаль люблю не через нет i через скайп не маю… У серцi забиваэш, так, це твоэ право… Я хочу щоб ти знала, я любив не аватару… I на вустах немаэ слiв, не чув що ти сказала. Пустi слова лишать слiди у коридорах млявих…
То всі слова були пусті, позбавлені емоції Ти шматувала їх ночами наче нові порції Мені однаково повір, я не фанат інтернету Я просто серце закатаю у новий куплет Хай пролітаюсь цілі дні, зима покине планету Сонце не зможе розтопити у душі замет Ти просто станеш як усі, за них писав я куплети Хоча ти кращою була, вважай за комплімент Але не буду через тебе шматувати серце Ти вже в минулому, ти зіграний з життя момент Роби що хочеш, як вважаеш, більш нічого не треба Я не в образі, та історія, нажаль це бред Нас поеднав цей інтернет і наші спільні знайомі Тупа історія, я кричав від болю Все ніштяк, Мась тільки не плач я благаю Я відпускаю, хоч і з болем, но так треба, я знаю Мене вбиває наша відстань, я лишусь тобі другом Нехай той інший береже, ніжно цілує у губи День красивіший пренесе тобі на крилах щастя Своє надіюсь віднайду, а ти шукай краще