Калєкція - Назавжди (слова - Богдан-Ігор Антонич) | Текст песни

• Тексты песен
• Калєкція
• Назавжди (слова - Богдан-Ігор Антонич)

Мужчини в сірих пальтах із кишень виймають зорі.
І платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишеиться шофер у сонній лімузині.

У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
Прощається з сестрою, що у зореколі їй не сяяти.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишеться шофер у сонній лімузині.

Крива ліхтарня – квітка зламана і попіл снігу,
І світло – лій зелений, з дзбанка ночі в сутінь литий,
Круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
Заблукана і місяць – білий птах натхнення злого,
Й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
Що, може, мов струни, колись торкнеться серця твого.

Торкнеться й поцілує гордо й ніжно, і навіки.
Закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сірих пальтах із кишень виймають зорі
І платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишеться шофер у сонній лімузині.

Примітки
Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) – один з найталановитіших поетів. За походженням лемко, українську вивчив вже у свідомому віці, володів нею майстерно і досконало. Автор поетичних збірок "Привітання життя", "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія", "Ротації", "Велика гармонія" (три останні вийшли посмертно). Помер у 28 років. Вірш "Назавжди" був дещо перероблений Мясоєдовим з метою кращого музичного сприйняття:

Мужчини в сірих пальтах із кишень виймають зорі. І платять їх паннам за п’ять хвилин кохання. Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє, колишиться шофер у сонній лімузині. Останні строки вірша Антонича. М’ясоєдов зробив з них приспів для пісні і поставив також і попереду. Перші строки в оригіналі у Антонича були інакші: "Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, і тінь замазує панни, мов образи затерті".

Що у зореколі їй не сяяти. В оригіналі у Антонича фраза містила продовження: "що у зореколі їй не сяяти вже більш. Так ніч блакитним снігом миє в місті маки меланхолії."

Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє. В середині вірша ця фраза звучала у Антонича так: "Накривши плечі згорблені кожухом неба синім".

Калєкція еще тексты