Вона з’явилась вранці. Прийшла в неділю вранці Її волосся довге сніжний вітер розвівав І як знайшла – не знаю, у темряві блукав я Посеред руйнувань від битви, що я вже програв
"Хто ворог твій?" – спитала. Я про людей сказав їй, Що без любові й Бога йдуть війною на братів І про коней благати почав я, щоб топтати Тих покидьків, так пристрасно їх знищити хотів
Вона казала – "Битву, що робить з людей звірів, Так легко розпочати й неможливо зупинить" До всіх людей близька вона, я мудрі чув її слова Боявся, що зостанусь сам й благав її не йти
"О, леді, дайте руку, дозвольте поруч бути" Вона відповіла – "Довірся" й серце ожило "Не в кількості є сила, будь пильним до помилок" "Коли я знадоблюсь тобі, прийду до тебе знов"
Сказавши це, вона пішла. Я, не знайшовши слів, стояв Дивився доки чорний плащ не зник удалині І шлях не став простіше мій, але я більше не самий І серця відчуваю хід, як згадую ті дні
Коли тебе знайде вона, почуй її мудрі слова. Прийми в дарунок мужність і мій передай привіт