Вона дзвонить до Бога і палить гашиш, А ти собі маєш все те на увазі, Ти нормально їси і достатньо спиш, І не переймаєшся в жодному разі, Що там у неї – нежить чи сказ, чи є цигарки і чи тепло в хаті. І дзвониш до неї, як Бог, кожен раз О восьмій чи часом о пів на дев’яту. Вона тобі сниться і, мабуть, дарма, Ти думаєш, що тобі не потрібно Знати, чи спить сьогодні сама, Чи з кимсь, до Бога для неї подібним. Ти маєш життя, що такого хотів, І все, чого ще дозволяєш хотіти. Вона має рибу і двоє котів І мрію хоч якось дожити до літа. Що скажеш їй? Дівчинко, час, він мина. Підеш, перетворишся в мокру дорогу. Ти зник, як помер, але буде вона За двох набирати щовечора Бога. Ви навіть окремо врятуєте світ, В вас є ж бо усе, що для цього треба: У тебе – вона, а у неї – дріт До телефонної лінії неба.