Не спи, мій хороший, скоро прийде зима, А ти мусиш її побачити. Бо до січня В неї пальці із воску і планів – на все життя. Та найперший – запам’ятати твоє обличчя,
Тож не спи! У тобі ж не спиться чужим котам, Вони вчасно виходять з дому і сніг вмирає. Слів немає, наскільки важко не бути там. Напувати себе щовечора м’ятним чаєм
І молитись за дивну мужність твоїх повік, Терпко вірити в невідворотність отого «вдасться». Просто кажуть, коли на землі спить такий чоловік, Десь на небі з його ребра виростає щастя.