Жінки, наче риби. У них прохолодна шкіра, Якщо доторкнутись – залишиться трішки солі Й збереться волога у відбитку пальця. Віра, Дзвінка і незрушна, вмонтована, ніби кальцій, У їхній хребет. Їм не вистачає долі Секунди так часто, що можна зібрати вічність. Жінки, наче риби. Вони помирають в січні, А в березні воскресають з морської глиби, Якщо дочекаєшся. Ти, в кого серце – дзиґа, Не дай їм, ти чуєш, мовчки піти під кригу, Та й просто – ніколи, нізащо не дай піти.