Боже, люби поетів, вони якраз Щойно навчились дихати, а вже чимось Подібні до риб. Невдиханних. Люби, як джаз В них прорізається зморшками під очима Й в кутиках губ залишається. Їм ще так Довго рости, Їм ще хочеться вийти з вікон.
Боже, поетам завжди «до двадцяти» І це насправді складно назвати віком, Що б не брехали в паспорті. Ти ж – без меж, Час, що ґвалтовно всотується крізь пори. Боже, люби поетів! Поети теж Зовсім безмежно носять у собі море.