Я в цій квартирі виконую роль істерики: лізу ковтком у горло, водою в труби, протягом попід серце і за попереком. Міцно цілую у пересохлі губи
й потім іще міцніше - у вуха ракушку. Кажуть, що від таких поцілунків глухнуть. Кажуть, що є любов висотою з ратушу... Я в цій квартирі найбільше любила кухню,
де через ранок можна курити в вікна, мити посуду в ролі немов-дружини й вірші писати вночі (не включаючи світла). Їсти із твоїх пальців терпку ожину.
Бити по стінах спокоєм, до молекули перевертати осінь ногами вгору! Кажуть, що це проходить (принаймні деколи). Кажуть, таким потрібно втекти до моря
й зразу все налагодиться. Та на милість, мені виходити разом, чи поодинці? Щоб непомітно було, як я змирилась й ношу ось цю квартиру в своїй торбинці.