Мала нічка-петрівочка — Не виспалась Мареночка, По горі ходила, тонку біль білила, Із тією біллю говорила: «Ой беле ж моя та тоненькая! За кого пойду я, молоденькая? Як я пійду за нелюба, То я тебе, беле, у чорні потчу, То я тебе, беле, у будень зношу. Ой як піду та за милого, То я тебе, беле, у білі потчу, То я тебе, беле, у свято зношу. записала Є. Ліньова у селі Литвяки Лубенського повіту на Полтавщині На добраніч, Галюню, вже ми йдемо Вже ми твоє дивування заберемо Беріть, беріть, дружечки, не сваріться, Як вийдете за ворота, озирніться Як вийдете за ворота в чисте поле, Киньте моє дивування в синє море Нехай моє дивування з водою пливе, Нехай мене молодої не найде. Ой у лузі калина стояла, Ой у лузі калина стояла, Ту калину дівчина ламала. Ту калину дівчина ламала, Ту калину дівчина ламала, Вона всіх парубків чарувала. Лиш одному нічого не шкодить, Лиш одному нічого не шкодить, Він до неї щовечора ходить. Ти дівчино личка рум’яного, Ти дівчино личка рум’яного, Переночуй мене молодого! Ой рада б я тебе ночувати, Ой рада б я тебе ночувати, Та боюся козацької зради. Не зрубав я у полі тополі, Не зрубав я у полі тополі, Та й не зраджу тебе, молодої! Не зламав я у лузі калини, Не зламав я у лузі калини, Та й не зраджу тебе, сиротини! Ой стояла тополя Край поля. Хто ж тебе, тополе, Обполе? Хто ж тебе, дівчино, Пригорне? Обізвався та й хлопець Молоденький: — Я ж тебе, тополю, Обполю. Я ж тебе, тополю Обполю, Я ж тебе, дівчино, Пригорну.
А в полі береза, а в полі кудрява, Хто йде не минає – березу ламає. Хто йде не минає – березу ламає. Горе тому жити, хто щастя не має. Вийду за ворота – трава зеленіє. За хорошим мужем жена молодіє. За хорошим мужем жена молодіє. А за недобрим мужем з личенька марніє.
Ходили дівочки коло Мариночки, Коло мого Вудола-Купала! Гратиме сонечко на Йвана! Накупався Йван, та в воду упав. Купала під Івана! На проводжання пари до воріт Ой у лісі, на горбочку, Там висіла колисочка на дубочку. А у тії колисочці два голуби, Колисався Микола молодий. – Колишіте мене, браття, високо, Щоб було видати далеко. Колишіте мене, браття, ще й вище, Щоб було до тещі видніше. Десь моя тещенька мед-вино п’є, Десь моя Гануся вінки в’є. Текст і мелодію записав Г. Танцюра в 1918 — 1920 рр. від Я. Зуїхи у селі Зятківці Гайсинського району на Поділлі.