Виринаючи з хвиль, Ми пiрнаєм в вогонь, Зашиваючи рани Протидiї стихiй, Що розiрвала Всi причиннi зв’язки, Та ми сильнi у вiрi В єднання свiтiв – Вiдроджених i забутих iмен, Вiдiрваних вiд своєї епохи, Зупинених снiв i завислих iдей, Споминiв iнших i самого себе…
Так почалось, так скiнчилось життя В напруженiй тишi несказаних слiв, В абстрактних образах почуттiв До тих, хто нiколи не жив на Землі.
Воскресаючи в ритмi сердець, Ми вiдтворюєм радiсть i гнiв, Смiх i сльози i всю нашу суть – Потойбiчнiсть причин Своїх почуттiв.