Я – немовби вичавлений лимон, І знову моя земля перетворилась на полігон... Час – пісок... візуалізований, і я на позиції... Дзот – мій Бог, мій мозок, мій стомлений погляд латентного вбивці...
Приспів: Ти, можливо, захочеш залишити У тілі моєму глибокі сліди... За ними впізнають мене, Коли хтось переможе у Війні Світів... Я знаю, ти вмієш лишати ті лагідні шрами, плями у пам’яті. За ними впізнають мене, Адже рани в серці лишаються назавжди...
Я – асфальт, безпорадний своєї планети солдат. Все як хотів, і Війна Світів розпочнеться, допоки всі сплять... Час – вода... і гіпертрофоване відчуття Всесвіту... Я віддам тобі все і візьму те, що хочу, – Це буде по-чесному...