Я – немовби вичавлений лимон, І знову моя земля перетворилась на полігон.. Час – пісок.. візуалізований, і я на позиції.. Дзот - мій Бог, мій мозок, мій стомлений погляд латентного вбивці..
Ти, можливо, захочеш залишити У тілі моєму глибокі сліди.. За ними впізнають мене, Коли хтось переможе у Війні Світів.. Я знаю, ти вмієш лишати ті лагідні шрами, плями у пам’яті. За ними впізнають мене, Адже рани в серці лишаються назавжди..
Я – асфальт, безпорадний своєї планети солдат. Все як хотів, і Війна Світів розпочнеться, допоки всі сплять.. Час – вода.. і гіпертрофоване відчуття Всесвіту.. Я віддам тобі все і візьму те, що хочу, - Це буде по-чесному..
Ти, можливо, захочеш залишити У тілі моєму глибокі сліди.. За ними впізнають мене, Коли хтось переможе у Війні Світів.. Я знаю, ти вмієш лишати ті лагідні шрами, плями у пам’яті. За ними впізнають мене, Адже рани в серці лишаються назавжди..