Днями ясними, ранками сірими Їхав козак з міста до вирію. Їхав полями, горами, селами - Бився зі злими, пив із веселими. Йому дівчата всміхалися сонячно, Небо зірками світилося по ночі. Погляд його був чистим і грізним, Кінь його був - міцним і залізним.
Шабля - це зброя, Шабля - це правда, Шабля - козацька це сила і влада. Серце - коханій, Богу - душа, Та коли треба - скажемо: \"Ша!\"
Вилися степом хмари хвилясті. Поля і вітер - таке воно, щастя. Він наближався - тремтіли корони І розкривались серця, як бутони. А коли бачив горе він люте І розумів: це остання вже крапля, Більше не може, більше не буде, В його руці з'являлася шабля!
Шабля - це зброя, Шабля - це правда, Шабля - козацька це сила і влада. Серце - коханій, Богу - душа, Та коли треба - скажемо: \"Ша!\"