я плакав, коли її слухав.... ........................................... По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий — Марно зеленіє? Кругом поле. як те море Широке, синіє.
Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила — не спинила, Пішов та й загинув. Якби знала, що покине,— Була б не любила; Якби знала, що загине,— Була б не пустила; Якби знала — не ходила б Пізно за водою, Не стояла б до півночі З милим під вербою;
Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній Хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут вій побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: \"Ця дівчина Така гарна, що я візьму її собі за дружину\".
Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перуні і промовив: \"Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия\". Вдарив палицею об землю і там, де стояла Поля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: \"Де Поля?\" Їм відповідають: „То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів.