Їхав козак за Дунай, сказав: "Дівчино, прощай! Ти, конику вороненький, неси та гуляй!" Вийшла, руки заломавши і тяженько заплакавши: «Як ти мене покидаєш – тільки подумай!»
Покидаю тебе Богу, Сам я їду у дорогу Будь щаслива й здорова, голубонько моя "Білих ручок не ламай, ясних очок не стирай; Мене з війни зі славою к собі дожидай".
Наша служба – долг воїнський Треба мені їхати в військо Щоб границю боронити От лютих врагів
І без тебе, друг сердешний,. Враг погибне – лютий, дерзкий Ти ж на войну не уїжджай Мене не покинь
Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.
Поки жив на світі буду Тебе, серце, не забуду А як згину на війні – помолися яобо мні Свиснув козак на коня: "Оставайся здорова! Як не згину, то вернуся через три года!"
Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.