Гримотять литаври, стяги пломеніють, Ген високо сонце осяває путь. А попід горою яром-долиною Козаченьки славні у похід ідуть.
Слава їх чекає, смерть на них чигає, – Все те буде потім, в клекоті боїв. Нумо, браття, пісню! Гей, кобзарю, де ти! Вшкваримо, щоб гук наш до небес злетів. Коні бистроногі, сіделечка срібні, Шабля та пістолі у несхиб-руці. Начувайся, враже! Ген у полі, в полі Оборонці волі – січові стрільці. Розступіться, терни! Розіграйся, море! Боже милостивий, путь їм освяти. Кафа й Берестечко, Царгород і Збараж... Дай снаги і сили. То ж які світи! Сурмачі засурмлять і ревнуть гармати, Кинеться сірома у кривавий вир. На яснії зорі і на тихі води Верне із неволі християнський мир. Отаке учора воскресив у серці Нескладний до болю лейтмотив віків. Бубон і цимбали, скрипка і сопілка, Цокіт на світанку тисячі підків. Кажуть: позабуте, автор невідомий. Гей же, гей, однак які шолопаї! Прадід Сивочолий, панібрат хоч чорту, Од свойого предка передав її. Гримотять литаври, стяги пломеніють Ген високе сонце осяває путь. Пісне наша рідна! З роду і до роду Днесь живи і з віку у віки пребудь.