Вічністю пахне від дітей Дорогами забутими на край землі мчуся Наш титанік на дно іде Чи встигну заспівати про все і не зломлюся... Скільки століть ще так мине Зупинка за зупинкою, від тіла до тіла Нас то нема то ми знову є Лінія чорна на лінію білу Ми різні й однакові І кінцевими датами Нас не розділиш – одна душа Сміються галактики Й від Луцька до Арктики Крізь вулиці сонні дістала рука І я проріс в цей світ... Десь за спиною горять вогні В тисячах пісень нас майже не зосталось Титанік наш вже давно на дні А дихалось як вільно і чисто як співалось... Скільки води після нас стече Скільки щирих усмішок розтане у небі, Нас то нема то ми знову є Ми вийшли та лишили незачинені двері... Ми різні й однакові... Вічністю пахне від дітей Вітрило на північ за сяйвом полярним Нас то нема то ми знову є Хвилі до берега тіла прибивають...