Перша вагома касета. Рік дев’яносто восьмий. Рукою подати до іншого світу, в якому я майже дорослий. Старий мотоцикл, вітер зриває бейсболку з американським стягом, Складається враження ніби мене там ніколи не було й неквапом Зникають з альбомів старі фотокартки історія білими нитками Зшиває реальності і тими ким стали ми бути не могли десь там
І скільки не кричи в вечірню пустоту Ти пройдеш своїм шляхом пронесеш хрести крізь мрії І хай тебе не чують, ти ідеш і я іду, І хай вітри обіймуть нас і хай тугу розвіють…
Перша вагома динаміка. Десь на початку двотисячних, Рухи такі невпевнені, але ми обрані з касти мислячих, Тривалість в секунд за тридцять, типовий провінційний декаданс, Вже пізніше все складається пазлами, вже пізніше всіх нас розкидає час По містах центральної східної європи, по старих хрущовках і елітних дворах, Я завжди хотів експериментувати, але молодість минула швидше ніж мій перший трах
Моя перша ні з ким не ділима кішка. Просто пляма рудого на бетоні життя, Мене будять щоранку тролейбусні півні й моя права набита словами рука Вимикає будильники на автоматі, хай тримає цей сон поки віється дим, Я співаю стріляю кінчаю й вмираю… свого першого сина я б назвав Максим…