все як в людей - і музика штормом розносить впокоєні гавані й вивозять з подвір'я ще вчора живих і смішних і трійка єдина все попсувала у табелі і пам'ять що маму тримає усміхнену біля дверей вхідних шість шість шість… цей світ мене за трохи без сліду з’їсть шість шість шість коли мене не стане тіло моє пряне в космос запустіть
все як колись - ці стіни старі ця підлога затиснута в лінії на третій від сонця планеті де кожен за себе воює і я зриваючи ще недостиглі в чужому садку дрібні яблука чекаю весни може літа а може і світу кінця
все як в людей - чиясь випадкова від радощів усмішка злетіла пелюсткою й мовчки в волоссі моїм зажила то Бог усміхався і я під своєю подушкою тримав цілий космос на третій від сонця планеті де музика штормом розносить усі прибережні міста...