а Мрія
І знову вечір, знову трохи пліткувались,
Очікував, але ще не поєднались.
Знову пишу, знов я нию серцю свому,
Байдуже! Пройде кілька годин потому
І я засну, усе засне в мені крім неї,
Її портрет – окраса будь-якої галереї.
Вона – мрія недосяжна у просторах волі,
Мрія, що без дозволу живе під серцем моїм.
А мрія не питала,
Сама собі кувала
Мою любов, вірші,
Не бачила межі.
А я, безсилий я,
Така вже моя мрія.
Сім хвилин пройшло від перших слів,
В уяві, швидко так твій силует назрів.
Закрию очі і відкрию, вітром мрію цю не здує,
Пройде час і він її у ночах закарбує.
Закарбує навіки, щоб коротші були ночі,
Щоб не було ран від вен, що кровоточать
Від спогадів, що у полоні голови моєї.
Гадав, що це пройде, такі вже мрії.
А мрія спати казала,
А думки все не давали
Ні спати, ні забути,
Як доля повернула круто,
Закрутила мене доля,
Чи мрія, що не даватиме покою.
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1