Словами болючої ненависті прощаю тобі останні спроби стабільності. Сніг непомітно тане із наших обріїв, розтікається водопадами із знайомих гір. Я напевне граю в мінорі останні десять літ; або це старість, що приходить із черговими втратами та визначенням.
Місто замальовує ландшафти серпневих степів, грудневих лісів і найпрекрасніших у світовій історії днів, що навіть не наснились віщунам, які серцем чують добро і зло; любов і ненависть, спокій і весняне тепло.
Прийди, прийди, весно красна, сонцем засвіти, зіркою на небі у святковім танці все лихе мине молодість – не згасне!