Так далеко до літа: півроку і пів зими - чомусь все навпаки циферблат на моїй руці застиг і вів свої навіжені зупинки.
Я не пам’ятаю літа, окрім розпеченого асфальту заміських трас і щоденних виправних робіт. Пам’ятаю лиш те, що втечею рятувалась у ніч, коли зорі відкривали свої таємниці рахувала їх незліченність - так і лягала спати, а зі сходом сонця проводжала їх. Коли навколо не було нікого окрім, пташок, що співали мені і тільки мені я відчувала затишок у своєму серці була впевнена у своїй сутності.
Так далеко до літа: півроку і пів зими, але пів зими, що була до цього встигла набриднути своїм холодом, із розуму морозом звести. Так далеко…