Ранок – це тоді, коли сходить сонце на його обличчі. Прокидатись поруч, засинати за сотні кілометрів. І відчувати дещо схожу осінь, кліматично подібну на його тепло. І дещо відмінну від його морозів.
Так не люблю самотність. Це коли поряд байдужість на твою совість і світло за обрій зникає із міста, де немає чужих і і навіть тих, хто був у цьому натовпі.
У змісті ніколи не уточнюють, коли сходить сонце, але для кожного воно прокидається по-різному. І на все свій час, своя межа і німе добро. Обійми його. Ранок.