На перехресті доріг – компас вивчає напрямки, бо шкільні атласи з географії не такі точні як магістралі, що світом прокладені людськими слідами обтесані.
Обпікає дівчинку сонце на черговій зупинці; липневий екватор забуває за режим збереження і кеди на її ногах вростають в асфальт, розквітаючи барвами осені. Бо ноша її - рюкзак - разів з десять відчував сплетіння зайвих тканин…
Зазирни в лихо її між вікнами і там знайдеться місце для ближнього. Будь тим, ким є для неї зорі; провідником будь, замість картографічних схем і хай дороги, що світом прокладені стануть для неї домівкою рідною, а не місцями де ходили усі окрім неї - босими.