Скелети людей наповнюють мертвими квітами;
Від накипу чайник забуває «прямі» обов’язки.
Здається, що діти не вміють радіти світлу,
А хтось штампує морально-людські описи.
Кожного ранку «хтось» не вмикає голову;
В когось «все» переходить в хронічну хворобу.
Хіба ми цього бажали, коли билися гордо?
Об стіни і парти, об пізнє знайдене слово.
Мамонти вимерли, залишивши людям золото,
А кіммерійці повстали проти «зеленої» молоді,
Що за абсурд знаходиться поряд із повістю?
Що за абсурд змушує рухатись в повені?
Ми у архівах копаємось зранку до солоду,
Каву п’ючи, чи розбиваючись з попелу.
Перемагати личить тільки повсталим із холоду,
Переживати історію, не розіп’явши епоху.
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1