Скелети людей наповнюють мертвими квітами; Від накипу чайник забуває «прямі» обов’язки. Здається, що діти не вміють радіти світлу, А хтось штампує морально-людські описи.
Кожного ранку «хтось» не вмикає голову; В когось «все» переходить в хронічну хворобу. Хіба ми цього бажали, коли билися гордо? Об стіни і парти, об пізнє знайдене слово.
Мамонти вимерли, залишивши людям золото, А кіммерійці повстали проти «зеленої» молоді, Що за абсурд знаходиться поряд із повістю? Що за абсурд змушує рухатись в повені?
Ми у архівах копаємось зранку до солоду, Каву п’ючи, чи розбиваючись з попелу. Перемагати личить тільки повсталим із холоду, Переживати історію, не розіп’явши епоху.