Душа обісрана мовчить. Чому?! А ви ж бо, педарюки кляті Не здогадалися, чому?! Та ж повен рот її гівном! Який псалом, яка осанна, Які ще радощі земні Знайдуть в отім багні Брунатнім?! Часом знатнім ЇЇ окрилять, піднесуть?! Стомився. Хоч на мить заснуть.
А ти, доношений козаче, У тата й маму крюк свинячий, Чи не набовтався в сечі? Лежиш на крижаній печі Та й мариш любим псевдобратом, Твоєї сраки вірним катом, Чекаєш на тепло, пердло?
Стомився... хоч на мить заснуть. Забути все. На мить забуть. Душа обісрана мовчить. Пускає бульки В Космос.
Гляньмо за обрій. Рай зупинився на ніч – Став духом Химерного краю. Де вогонь серед краю Грає пухом – Тілом Химерного краю.
І долом, і небом Вага Тої сили вогонь.
Сік прозорих долонь – То "антонів огонь" Став заміною крови Химерного краю. Але, чуєш?.. Кроки. Кроки лунають, Стинаючи тишу Химерного краю.
І долом, і небом Вага Сили впевненої.
Спокій його зору. Кроком Долаючи опір Химерного краю, Сходить він. То є мій син, Він підходить до брами Химерного краю.
І нині, і нині Він зійде, наче спокій долин, І, вітаючи небо, Покриє осанною скін.