Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину
Нема кому полагодить!! На тій Україні.
Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже! Ти все оддав приятелям, А їм байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали
Татарам на пашу Та полякам... Може, й справді! Нехай так і буде!
Так сміються ж з України Стороннії люди! Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна . І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі