Щодня Вона йде назустріч У вбранні дивовижного крою. Вводить сміх в мій мозок, Називаючи свої дії грою. Поцілуй мене, мамо, В суцільну скроню – Мав я доню, Та не встиг їй дать ім’я... Тім’я, Ледь твердіше воску, Мало б витримать, Та не втримало мозку І сірим, небом сірим Той злинув вниз, Заливаючи очі... Тільки місто Було чисте. Наче. Поринаючи в сіру зливу, Ми йдемо, доню, до цього міста. Посміхаючись без упину, Проводжають нас гідні жалости Люди, Рідні люди. І тоді я звертаюсь до тебе, але... Твої обриси звів нетанучий сніг. Ти прийшла, доню, в світ разом зі мною. В подарунок піднести я не встиг Таке гарне ім’я. А над містом сонце розсипом. Синє сонце на тлі золота неба. Нам іти вже, доню, треба... І виросте на майдані дерево, І цвіт його засяє всіма кольорами нації, І вкриє плодами розуму волелюбне місто. Дерево, ім’я якому ARBOR MUNDI. Поцілуй мене, мамо, В суцільну скроню – Маю я доню, як намисто. Крізь Сіру зливу, Крізь Чисте місто Ми йдемо. Крізь порожні мамині очі, Крізь занедбані очі інші, Ми мандруємо разом, доню, Піднімаючись іще вище. Силою твоїх дій Ми йдемо Силою. Рівною є дорога, Вірною Грою до цілі кревної. Вільними є дії твої! Під нами сяяло сонце.