Я бачив, як ти плакала,а я благав долю, В Бога молю залишайся тут зі мною, Не відпустю просто так на волю, Просто дати і зійти, але зірка ще горить якою була ти (була ти)...
Підсвідомо відчував я, що ти мене тримала, Знаю, почуття дивні від мене ти ховала, Викрала, дістала всі зорі з неба. А я молив Бога, що вона мені так треба! Карав я себе, бився зі своїми почуттями, Залишив на серці тобі глибокі рани, У якомусь дивнім стані почувався, коли викрав тобі ніч. Коли тільки віч-на-віч тихо мовиш: " сон", Який стирав всі думки, стираючи усіх разом. І в очах уже двоїлося, троїлося і розпадалось на уламки... В таких ситуаціях заганяю себе я в рамки, Ти спитала і сказала: "тихо...спи" Це - не комікс, і я - не герой, Щоб усвідомити, чию я граю роль.
Пр:
Я не буду більше обіцяти, Я багато чого зрозумів, Мені не потрібно більше слів... В тому, що кохаю чи живу. Так,я знаю в серці тебе тримаю. Зараз важко, мені навіть страшно, Зрозуміти чи тебе я втратив, Чи знову так люблю? Залишися тут зі мною, Зрозумій я не йду... Як уже я згадував : "У сонця є риси подібні тобі" Так...ти моє сонце. Так...ти мої зорі. Так...ти моє все. Де це?Я чи ти так далеко заблукали серед хмар, Чи серед чистого неба? А памятаєш, як ми сиділи і згадували вдвох, Чи потрібно було ще щось? Я тебе кохаю і люблю, Запамятай :" тобою я живу!" (Запамятай тобою я живу... Я тебе кохаю і люблю...)